Адреса досвіду: Запорізька гімназія № 50 Запорізької міської ради Запорізької області
Автор досвіду:
Демченко Наталія Федорівна, вчитель української мови та літератури, спеціаліст
вищої категорії, вчитель-методист.
Тема досвіду:
«Використання інноваційних технологій на уроках української мови та літератури
для творчого розвитку особистості»
Життєве кредо: Життя
стрімкий політ не зупинить, а встигнути так
хочеться багато
Базова модель досвіду
Актуальність і перспективність досвіду
Соціальні
перетворення в українському суспільстві докорінно змінили орієнтації в галузі
освіти. Нова освітня філософія визначила головну стратегію педагогічної
діяльності: спрямування навчально-виховного процесу на формування духовного
світу особистості, утвердження загальнолюдських цінностей, розкриття
потенційних можливостей та здібностей учнів. Розв’язання цих актуальних проблем можливе
лише на основі широкого запровадження нових педагогічних технологій,
спрямованих на розвиток творчих сил, здібностей та нахилів особистості.
Відмінною
рисою сучасної освіти є наголос на толерантному ставленні в навчальному процесі
до особистості учня. Основні положення особистісно орієнтованого навчання
спрямовані на кардинальну зміну домінуючих «векторів педагогіки»: від навчання
як суворо регламентованого підходу до учня – до виду процесу набуття знань як
індивідуальної діяльності школяра. Досить вагоме місце відводиться активним
методикам, використання яких є надзвичайно актуальним через їх вплив на
сприйняття в навчальному процесі.
Нові
педагогічні технології, використання яких потребує особистісно орієнтований
підхід, забезпечують діалог із класом, стимулюють особистісне ставлення
школярів до роботи, яку вони виконують. У навчальній ситуації, що створюється
на уроках, забезпечується гідність учнів.
Використання
технологій інтерактивного навчання – це спеціальна форма організації
пізнавальної розумової діяльності. Однією з багатьох пріоритетних цілей, які
вона реалізує, є створення комфортних умов навчання. Кожний учитель пам’ятає, що те, як він навчає, так само
важливо, як і чого він навчає. Спілкуючись у класі, учні отримують уроки моралі
– ставлення до них і їхнє до інших. Не можна очікувати, що діти сприйматимуть
готові цінності та істини упродовж усього навчання в школі, а потім у дорослому
віці раптом почнуть робити вибір.
Інтерактивна
діяльність розпочинається із забезпечення такої важливої для формування
повноцінного внутрішнього «Я» «ситуації успіху», коли кожна дитина може
стверджувати: «Я знаю, я зможу!». Така заява є тільки початком роботи, бо
вчитель одразу ж створює ситуацію «дефіциту знань». За таких умов спілкування
учень відчуває, що попереднього багажу знань йому замало і що свій банк
інформативного матеріалу для розв’язання проблеми треба поповнити. Відповідно виникає ще одна
ситуація, названа в науковій літературі «інтелектуальним конфліктом». Вона
виражається словами: «Я цього ще не знаю, і мені про це треба довідатися».
Через брак інформації учень ставиться в режим пошукової діяльності. У системі
інтерактивної роботи педагог виконує роль учасника пошукової діяльності, а не
керівника, який нав’язує свій єдино правильний шлях розв’язання того чи іншого
завдання.
У
перспективному баченні інтерактивного навчання важливим є не те, як багато діти
знають, а як багато вони дізналися і що робитимуть зі своїми знаннями. З огляду
на це специфіка викладання в режимі інтерактивності передбачає дві речі:
-
вибір і поєднання багатьох чинників як засіб оптимізації і саморефлексії;
- визначення
моментів, що вражаються найоптимальнішими.
Суть
інтерактивного навчання в тому, щоб кожен учень на уроці був поставлений у
ситуацію учіння, пізнання. Спільна діяльність за таких умов дає свій внесок у
розв’язання спільної мети через обмін знаннями (інформацією), ідеями, способами
діяльності тощо. Важливим у такій праці є комфортні умови, атмосфера
доброзичливості й взаємопідтримки. Це сприяє розвитку пізнавальної активності,
переводить її на вищий рівень – кооперативної співпраці. Активні методики на
вищому рівні – рівні інтерактивності – забезпечуються індивідуалізацією процесу
навчання. У його основі – розуміння можливостей дитини, її задатків, потреб і
бажань. Інтерактив ураховує різновиди виконуваної діяльності, фрагментарний та
цілісний результати, дає змогу оцінити навчальну діяльність з фіксуванням
індивідуальних можливостей кожного.
Створення
атмосфери комфортності навчання за методиками інтерактивної роботи сприяє
розвиткові комунікативних умінь і навичок, формуванню громадянської позиції,
допомагає встановленню емоційних контактів на рівні учитель – учень, учень –
учень, виконує виховну функцію, тобто привчає працювати в команді, зважаючи на
думки тих, хто поряд.
n Теоретичною базою досвіду є наукові праці:
1. С.П.Бондар. Перспективні педагогічні
технології в шкільній освіті: Навч. посібник. – Рівне, «Теніс», 2003.
2. Перспективні освітні технології:
Наук.-метод. посібник /За ред. Г.С.Сазоненко. – К. Гопак, 2000.
3. Г.К.Селевко.Современные
образовательные технологии: Учебное пособие. – М.: Народное образование, 1998.
4. Г.О.Сиротенко. Сучасний урок: інтерактивні
технології навчання. Харків, «Основа», 2003.
5. Інтерактивні технології навчання:
теорія, практика, досвід: Метод.посібник /За ред. О.Пометун, Л.Пироженко. – К.,
2002.
За
останнє десятиріччя вітчизняна наука і шкільна практика інтенсивно досліджують проблему
технологізації освітнього процесу. Цій проблемі присвятили свої роботи такі
вчені, як А.М.Алексюк, В.І.Бондар, В.В.Гузєєв, І.А.Зязюн, О.М.Пєхота,
О.Я.Савченко, Г.С.Сазоненко, П.І.Сікорський, С.О.Сисоєва, А.В.Фурман та інші.
За інноваційним потенціалом досвід
комбінаторний.
n Про результативність:
Інноваційні
технології при вивченні української мови та літератури потребують від усіх
учасників навчального процесу розвитку комунікативних умінь, навичок роботи в
групах і парах, умінь аргументувати й дискутувати тощо. У цілому інноваційне
навчання спілкування українською мовою створює сукупний ефект, який виявляється
в тому, що на фоні програмного засвоєння знань формуються:
1. Вміння співпрацювати, продуктивність
якого характеризується зміною стратегії взаємодії, можливості залучати учнів у
навчальну взаємодію і характером групової взаємодії.
2. Комунікативна компетентність, що
визначається зміною стилю спілкування, усвідомлення бар’єрів спілкування,
характером вирішення комунікативних завдань.
3. Толерантність, яка характеризується
сприйняттям інших людей і забезпечує повноту та адекватність спілкування в
різних ситуаціях.
Інноваційний підхід забезпечує:
1. Позитивну мотивацію здобуття знань.
2. Активне функціонування
інтелектуальних та вольових сфер.
3. Дає відчуття потреби у самоосвіті,
формує стійкий інтерес до предмета.
4. Сприяє розвитку творчої особистості.
n Технологія діяльності вчителя:
І етап - підготовчий
Обґрунтування
конкретної проблеми, яка зумовила необхідність узагальнення цього досвіду. Опис
змістової значущості досвіду й можливих варіантів його реалізації у
навчально-виховному процесі.
ІІ етап – активних дій
Вивчення
педагогічного досвіду в динаміці його розвитку.
Практичні
заняття, на яких учитель пропонує пошуково-пізнавальні завдання, дослідження,
екскурси тощо, а найголовніше – використовує сучасні освітні технології та
методи.
ІІІ етап – аналітичний
Зібрати
всі матеріали, які відображають досвід роботи вчителя:
- розроблені носієм досвіду уроки;
-
методичні
розробки, доповіді, виступи;
- планування роботи;
- творчі роботи досвіду;
- творчі роботи учнів;
- позакласна робота вчителя;
- фотоматеріали.
n Провідна педагогічна ідея досвіду:
Інноваційні
форми навчання – гнучкі форми організації навчальної діяльності, в яких слід
уміло поєднувати індивідуальні, групові та фронтальні види роботи. Співпраця
між учителем і учнями відбувається через взаємозв’язки: «особистість учителя –
клас», «особистість учителя – особистість учня», «особистість учня -
особистість учителя», «особистість учня – клас». Найбільш альтернативними
методами навчання вважаю:
1. Роботу в маленьких
групах – в парах; два, чотири; всі разом; змінні трійки; «акваріум»; проектна
робота; «ти – мені, я – тобі».
2. Фронтальну роботу:
«коло знань», «мікрофон», «мозковий штурм», «навчаючись – учусь», загадки-жарти.
3. Дискусійне навчання:
публічне обговорення; дебати; нескінченний ланцюжок.
4. Ігрове навчання:
рольова гра; урок-подорож; урок-казка; урок-турнір; урок-екскурсія; урок-аукціон;
урок-конкурс.
У
своїй роботі використовую такі інноваційні прийоми активізації пізнавальної
діяльності учнів:
1. «Чарівна скринька» - сприяє
активізації та розвиткові розумових і мовленнєвих здібностей, мислення, уваги,
пам’яті, спостережливості.
2. «Знайди помилку» - помітити й
виправити свідомо допущену вчителем помилку.
3. «Я – тобі, ти – мені» -
використовується при вивченні нового матеріалу або узагальнення та повторення
вивченого. Робота в групах: окремі учні, що одержали інформацію, повинні
донести її до інших.
4. «Я так думаю» - в основі лежить
технологія «Прес», яка використовується при проведенні вправ та при обговоренні
дискусійних питань, що потребують від учні власної позиції.
5. «Ти – оратор» - різне читання,
виступ, промова.
6. Гра «Ти – коректор» - знайти помилку,
виправити її.
Досвід затверджений на
засіданні МО вчителів української мови та літератури гімназії № 50 ( Протокол №
2 від 24.10 2014).
Матеріали досвіду знаходяться
в гімназії № 50 м .
Запоріжжя.
ОПИС ДОСВІДУ РОБОТИ
Інноваційні технології навчання
Вступ
Процес реформування
освіти в Україні являє собою спробу застосування нових форм роботи у межах
старої системи. Адже проблеми радянської системи освіти, що була значною мірою
орієнтована на інформативні цілі, автоматично переноситься на сучасний розвиток
школи. Збільшується кількість навчальних предметів, розширюються межі програми,
але при цьому за традицією головним лишається питання: «що вивчати?».Такий
підхід вичерпаний самою практикою розвитку освіти. Жоден навіть
найталановитіший учитель не встигає за розвитком науково-технічного прогресу.
Тому головним питанням порядку денного є опанування учнями умінь і навичок
саморозвитку особистості, яке значною мірою вирішується шляхом упровадження
технологій, організації процесу навчання, пошуками відповіді на питання: «як
навчати,як створити умови».
Розглядаючи інноваційні
технології навчання, слід пам’ятати, що будь-яка педагогічна технологія буде
мертвою, якщо реальні люди, котрі її втілюють, не сприйматимуть її як цілісну
систему в єдності компонентів і взаємозв’язків. Розроблена й описана технологія
– це одне, а її реалізація на уроці – зовсім інше, бо несе відбиток особистості,
інтелекту конкретного вчителя. Тому з цілої низки найскладніших проблем
демократизації та реформування освіти найсерйозніша – це підготовка вчителів.
Більшість учителів і
науковців у цілому світі сьогодні погоджуються з тим, що треба переходити від
«передачі знань» до «навчання життю». Але треба враховувати, що ми прагнемо
навчити дітей життю за умов демократичного суспільства. Як писав один із
відомих зарубіжних педагогів М.Герзон, «…демократія – це прямий ефір, а не
демонстрація запису заздалегідь підготовленої передачі. Ми повинні вчити
демократії так, щоб учні могли спробувати її самі. Подібно тому, як при
навчанні фізиці не можна обійтись без лабораторних занять, при навчанні
демократії учні мають брати участь у демократичному житті». Школа повинна бути
першою моделлю демократичного суспільства, демократичних відносин.
Розв’язання цього завдання пов’язане з основним змістом і
наповненням шкільного життя – навчально-виховним процесом. Навчити демократії
не можна окремо, але тільки за умови, що таке навчання здійснює кожен учитель
на кожному уроці шляхом застосування відповідних підходів до навчання. Один із
таких підходів – апробований, цікавий, творчий – це інтерактивне навчання.
Основна частина
Сутність інноваційного навчання
У педагогічній літературі
описано чимало типів організації навчання. Ще в 60-х рр. ХХ ст. Я.Голант запропонував
таку класифікацію. Він поділив типи і методи навчання на активне та пасивне
залежно від участі учнів у навчальній діяльності. Зрозуміло, що термін
«пасивне» є умовним, оскільки будь-яка організація навчального процесу обов’язково
передбачає певний рівень пізнавальної активності суб’єкта – учня, інакше
досягнення навіть мінімального результату неможливе. У своїй класифікації
Я.Голант використовує поняття «пасивність» скоріше як визначення низького рівня
активності учнів, переважно репродуктивної діяльності за майже відсутності
самостійності й творчості. До цієї кваліфікації можна додати інтерактивне
навчання як певний різновид активного, який, однак, має свої закономірності та
особливості.
1. Пасивний (репродуктивний) тип навчання
Учень виступає «об’єктом» навчання, має засвоїти й
відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом підручника – тобто
джерелом правильних знань. До відповідних методів навчання належать методи, за
яких учні лише слухають і дивляться (лекція-монолог, опитування учнів).
Школярі, як правило, не спілкуються одне з одним і не виконують жодних творчих
завдань.
2. Активне навчання
Такий тип навчання
передбачає застосування методів, які стимулюють пізнавальну активність і
самостійність учнів. Учень виступає «суб’єктом» навчання, виконує творчі завдання, вступає у
діалог з учителем. Основні методи: самостійна робота, проблемні та творчі
завдання (часто домашні), питання від учня до вчителя і навпаки, що розвивають
творче мислення.
3. Інтерактивне навчання
Навчальний процес
відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання,
взаємонавчання (колективне, групове, навчання в співпраці), де учень і вчитель
є рівноправними суб’єктами навчання. Педагог виступає лише в ролі організатора процесу
навчання, лідера групи. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання
життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв’язання проблем. Воно ефективно сприяє
формуванню вмінь, навичок і цінностей, дозволяє педагогові стати справжнім
лідером дитячого колективу.
Такі підходи до навчання
не є зовсім новими для української школи. Частково вони використовувались ще в
перші десятиріччя минулого століття й були поширені в педагогіці та практиці
української школи в 20-ті роки – за часів масштабного реформування шкільної
освіти. Застосовувані в той час лабораторно-бригадний та проектний методи,
робота в парах змінного складу, виробничі та трудові екскурсії та практики були
передовим словом не лише в радянській, а й у світовій педагогіці. Застосування
цих методів та форм навчання в окремих школах давало разючі результати. Так, у
школі, організованій А.Рівіним 1918 року, учні різного віку, навчаючись у парах
змінного складу, проходили за один рік програму 3-4 років. Попри те, що ці нові
методи навчання знайшли підтримку в учителів, вони запроваджувались у школах
без належного методичного забезпечення, теоретичного осмислення та
експериментальної перевірки. Уже перший досвід їх застосування виявив певні
проблеми й ускладнення: зниження ролі вчителя в навчальному процесі, неекономне
витрачення навчального часу, відсутність в учнів достатньої мотивації для
такого типу навчання. За умов поступового переходу до тоталітаризму за
сталінських часів такі методи виявилися непотрібними й постановою ЦК ВКП(б)
«Про навчальні програми й режим у початковій і середній школі» були піддані
нищівній критиці. Уже на початку 30-х рр. українська школа перетворилась на
авторитарну, репродуктивно-орієнтовану, з панівною стандартизацією й
уніфікацією засобів, форм і методик навчання.
Подальшу розробку
елементів інтерактивного навчання можна знайти у працях В.Сухомлинського,
учителів-новаторів 70-80-х рр. (Ш.Амонашвілі, В.Шаталова, Є.Ільїна, С.Лисенкова
та ін..), теорії розвивального навчання. Однак за радянських часів, за умов нав’язування комбінаторного уроку,
творчість окремих педагогів була скоріш винятком, ніж правилом.
У Західній Європі та США
групові форми навчальної діяльності учнів активно розвивалися й
удосконалювалися. Наприкінці ХХ ст. інтерактивні технології набули поширення в
теорії та практиці американської школи, де їх використовують при викладанні
різноманітних предметів. Дослідження, проведені Національним тренінговим
центром (США, штат Меріленд) у 1980-х рр. показують, що інтерактивне навчання
вможливлює різке збільшення відсотка засвоєння матеріалу, оскільки впливає не
лише на свідомість учня, але й на його почуття, волю, дію, практику. Результати
цих досліджень відображено у схемі під назвою «Піраміда навчання».
Піраміда навчання
Лекція – 5% засвоєння
Читання – 10% засвоєння
Відео/аудіо матеріали – 20%
засвоєння
Демонстрація –
30% засвоєння
Дискусійні ігри – 50% засвоєння
Практика
через дію – 75% засвоєння
Навчання
інших/застосування отриманих знань
одразу – 90% засвоєння
Схема демонструє, що
найменших результатів можна досягти за умов пасивного навчання (лекція – 5%,
читання – 10%), а найбільших – за умов інтерактивного (дискусійні групи – 50%,
практика через дію – 75%, навчання інших або негайне застосування знань – 90%).
Це середньостатистичні відомості, і в конкретних випадках результати можуть
бути дещо іншими, але в середньому таку закономірність може простежити кожен педагог.
Ще однією з причин
незадовільного засвоєння учнями почутого на уроці є темп, у якому вчитель
говорить, і міра сприйняття дітьми його мовлення.
Більшість викладачів
вимовляє приблизно від 100 до 200 слів за хвилину. Але чи здатні діти сприйняти
такий потік інформації? За високої концентрації уваги людина може сприйняти від
50 до 100 слів за хвилину, тобто половину. Але в більшості випадків, навіть
тоді, коли навчальний матеріал цікавий, учням важко зосереджувати увагу
протягом тривалого часу. Вони відволікаються, починають обдумувати деталі
почутого, чи навіть проблему або ситуацію, що не стосується уроку.
Наукові дослідження
доводять, що для забезпечення активного слухання викладачі повинні вимовляти
від 400 до 500 слів за хвилину. Адже це неможливо, людина говорить у чотири
рази повільніше, а тому учні відволікаються , часом нудьгують.
Понад 2400 років тому
Конфуцій сказав:
Те, що я чую, я забуваю.
Те, що я бачу, я пам’ятаю.
Те, що я роблю, я розумію.
Ці прості твердження обґрунтовують
необхідність використання активних методів навчання. Дещо змінивши слова
великого китайського філософа, можна сформулювати кредо інтерактивного
навчання:
Те, що я чую, я
забуваю.
Те,
що я бачу й чую, я трохи пам’ятаю.
Те,
що я чую, бачу й обговорюю – я починаю розуміти.
Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю – я набуваю знань і навичок.
Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.
Поєднання різних типів навчання
Усе викладене вище,
звичайно, не означає, що потрібно використовувати лише інтерактивне навчання.
Для навчання важливі всі рівні пізнання й усі види методик. Як можна помітити з
опису різноманітних інтерактивних технологій, обов’язковою складовою їх є і так
звані пасивні методи. Сильні й слабкі аспекти пасивного та інтерактивного
навчання можна подати у вигляді таблиці активне навчання посідатиме проміжне
місце між ними.
Критерії порівняння
|
Пасивне навчання
|
Інтерактивне навчання
|
1. Обсяг інформації.
|
За короткий проміжок часу можна «пройти» великий обсяг
інформації.
|
Невеличкий обсяг інформації потребує значного часу.
|
2. Глибина вивчення змісту.
|
Як правило, орієнтовані на рівень знання й розуміння.
|
Учні засвоюють усі рівні пізнання.
|
3. Відсоток засвоєння.
|
Як правило, невисокий.
|
Як правило, високий.
|
4. Контроль над процесом навчання.
|
Учитель добре контролює обсяг і глибину вивчення. Результати
роботи учнів передбачені.
|
Учитель має менший контроль над обсягом і глибиною вивчення.
Результати роботи учнів менш передбачені.
|
5. Роль особистості педагога.
|
Особисті якості педагога залишаються в тіні, він виступає як
«джерело знань».
|
Педагог сильніше розкривається перед учнями, виступає як лідер,
організатор.
|
6. Роль учнів.
|
Пасивна; учні не приймають важливих рішень щодо процесу
навчання.
|
Активна; учні приймають важливі рішення стосовно процесу
навчання.
|
7. Джерело мотивації навчання.
|
Зовнішнє (оцінки, педагог, батьки, суспільство).
|
Внутрішнє (інтерес самого учня).
|
Ця таблиця допоможе вчителеві
тип навчання в залежності від завдань і умов роботи. Як правило, сучасна
система навчання чекає від учителя охоплення великого обсягу інформації й
орієнтована на рівні «знання» і «розуміння». Це підштовхує педагога на використання
в основному пасивного навчання. У середньовіччі використання пасивних методик
було виправдано. Учитель мав можливість передати весь обсяг відомої на той час
інформації з будь-якого предмета своєму учневі. У сучасному світі ситуація
кардинально змінилася. Неможливо одній людині знати все навіть в окремій
вузькій галузі знання. До того ж, як відомо, численні факти добре запам’ятовують
комп’ютери. Учні ж повинні мати інші навички: думати, розуміти суть речей,
осмислювати ідеї й концепції і вже на основі цього вміти шукати потрібну
інформацію, трактувати її і застосовувати в конкретних умовах. Цьому саме і
сприяють інтерактивні технології. Проте, як ми бачимо з таблиці, при їхньому
застосуванні педагог стикається з певними труднощами.
Для того, щоб подолати
складності застосування інтерактивних технологій і перетворити їхні слабкі боки
на сильні, треба пам’ятати:
Інтерактивні
технології потребують певної зміни всього життя класу, а також значної
кількості часу для підготовки, як учнів, так і педагога. Педагогові й учням
треба звикнути нових технологій. Можна навіть створити план поступового
впровадження інтерактивних технологій. Краще підготувати кілька інтерактивних
занять в навчальному році, ніж часто проводити похапцем підготовлені «ігри».
Використання
інтерактивних технологій – не самоціль. Це лише засіб створення тієї атмосфери
в класі, що найкраще сприяє співробітництву, порозумінню і доброзичливості,
надає можливості дійсно реалізувати особистісно орієнтоване навчання. Для ефективного застосування
інтерактивних технологій, зокрема, для того, щоб охопити весь необхідний обсяг
матеріалу й глибоко його вивчити, педагог повинен старанно планувати свою
роботу:
-
дати
завдання учням для попередньої підготовки: прочитати, продумати, виконати
самостійні підготовчі завдання;
-
відібрати
для уроку або заняття такі інтерактивні вправи, які б дали учням «ключ» до
засвоєння теми;
-
під
час самих інтерактивних вправ дати учням час подумати над завданням, щоб вони
виконували його серйозно, а не механічно або «граючись»;
-
на
одному занятті можна використовувати одну (максимум – дві) інтерактивних
вправи, а не цілий калейдоскоп;
-
проводити
швидкі опитування, самостійні домашні роботи з різноманітних матеріалів теми,
що не були пов’язані з інтерактивними завданнями.
Для
зміцнення контролю за ходом навчання на підставі інтерактивних технологій учитель
має попередньо добре підготуватися:
§ глибоко вивчити й обміркувати
матеріал, у тому числі й додатковий, наприклад, різноманітні тексти, зразки
документів, приклади, ситуації, завдання для груп тощо;
§ ретельно планувати й розробляти
заняття: визначити хронометраж, ролі учасників, підготувати питання й можливі
відповіді, виробити критерії оцінки ефективності заняття;
§ мотивувати учнів до вивчення теми
шляхом добору найцікавіших випадків, проблем; оголошувати очікувані результати
заняття і критерії оцінки роботи учнів;
§ передбачати різноманітні методи
привернення уваги учнів, налаштування їх на роботу, підтримання дисципліни,
необхідної для нормальної роботи аудиторії.
Висновок
Отже,
технологія інтерактивного навчання – така організація навчального процесу, за
якої неможлива неучасть у процесі пізнання: або кожен учень має конкретне
завдання, за виконання якого він повинен публічно відзвітуватися, або від його
діяльності залежить якість виконання поставленого перед групою завдання.
Інтерактивні технології охоплюють чітко спланований очікуваний результат
навчання, окремі інтерактивні методи і прийоми, що стимулюють процес пізнання,
а також умови й процедури, за допомогою яких можна досягти запланованих
результатів.
Комментариев нет:
Отправить комментарий